Сергій Шараєвський

Сергій Шараєвський

Сергій Шараєвський, режисер, пастор, громадський активістПастор Луцької біблійної церкви, громадський активіст, волонтер, режисер, директор продакшн-студії "Правда PRO", батько двох дітей.


Я народився в кінці 70-их років минулого століття в неіснуючій на сьогодні країні під назвою Радянський Союз. Звичайна сім’я, скромні достатки, вплив на світогляд ідей комунізму. Мене виховувала мама з бабою, а перевиховувала вулиця.

На жаль, батько, хоча і був присутнім у моїй сім’ї, але був мало присутнім у моєму житті. Його постійне п’янство, і з причини цього домашні скандали, боляче били по моїй дитячій психіці. Спочатку я любив батька, потім боявся, пізніше став до нього байдужим, а в підлітковому віці — зненавидів. Я не хотів бути такий, як він, намагався уникати будь-якої згадки про схожість з ним. Але при цьому десь глибоко в душі я мав потребу у стосунках з батьком, розумів, що ми дуже схожі.

В підлітковому віці я почав наслідувати батькове гріховне життя, хоча чітко усвідомлював, що це мій особистий вибір і моя вина. В 14 років я вперше відчув смак алкогольного сп’яніння, а в 15 мене вперше додому принесли. Життя почало роздвоюватися. Вдень я був відмінник, сумлінний учень та студент, а з приходом темряви перетворювався на хулігана та п’яницю. І чим я ставав старшим, тим більше темна сторона проявлялася у моєму житті.

Ще більшої порожнечі добавило розлучення батьків, коли мені було 18. Батько, якого я ненавидів, залишив нашу сім’ю. Мені його не вистачало і це ще більше бісило мене та штовхало до тяжчих гріхів.

При тому всьому, десь з 15 років я вірив в Бога, шукав Його, цікавився духовними темами, релігією, окультизмом. Навіть в найскрутніші часи будь-яку мою порожнечу допомагав заповнити Бог. Але це було лише тимчасово і так, як було вигідно мені.

Одного разу, в квітні 1997 року (мені тоді було 19) друзі запросили мене в християнський клуб «Фіміам». Десь з другого-третього разу вони вмовили мене туди піти. Я очікував побачити на цій зустрічі якихось насуплених стариків, які бурмочуть молитви. Проте, побачив багато молоді, яка веселилася, була доброзичливою і співала пісні під гітару. Але найбільше мене вразило те, що вони говорили про Бога відкрито і не соромлячись. Вперше Слово Боже почало торкатися моєї душі.

Я почав читати Новий Заповіт та відвідував всі зустрічі, які були в приміщенні молодіжного клубу. Мене не потрібно було переконувати в тому, що я грішний. Але я усвідомив, що за гріхи я йду в пекло. Проте, Ісус Христос помер за мої гріхи і воскрес, щоб я також міг жити. Я почув, що Отець Небесний чекає на мене і хоче стати моїм Батьком.

Менше, ніж через місяць після мого першого візиту в «Фіміам», на Пасху, я відчув Божий заклик до покаяння та спасіння душі. Бог тягнув мене до Себе і я не зміг опиратися. 27 червня 1997 року гордий вуличний хлопець стояв перед Богом на колінах просячи прощення і запрошуючи Його в своє життя. З колін він підвівся спасенним християнином.

Найперше, що я знайшов в Богові — це Отця. Він повністю замінив ту прогалину, яку я мав з земним батьком. Бог заповнив порожнечу, дав Свою любов, турботу, опіку і підставив тверде чоловіче плече. Все те, чого мені не вистачало усе життя.

Згодом, Небесний Отець допоміг простити земного батька і полюбити його заново. Ми не часто бачимося, але мені тепер не соромно, що я на нього схожий, не соромно називатися його сином.

Якби не мій Спаситель і Отець, то я сам ніколи б не зміг цього зробити. Я нічим не можу віддячити Богові за Його благословіння, лише можу щоденно славити і дякувати в молитвах, а також досліджувати Його слово, пізнаючи те, що Бог хоче, і те, який Він є.